Використання самоцитування і самоплагіату в наукових статтях

Зміст

Академічна практика нерозривно пов’язана з самоцитуванням. Якщо воно коректне, якість матеріалу і науки в цілому поліпшується. Якщо некоректне – виникають суттєві проблеми. Де грань і в чому різниця? Давайте розбиратися.

 

Сучасне програмне забезпечення легко виявляє плагіат і самоплагіат, причому безпомилково. Один із критеріїв якості – унікальність дослідження. Обсяг цитувань в будь-яких проявах не може перевищувати 25%.

 

Поняття цитування та самоцитування

 

Цитування – це відображення результатів авторських досліджень у своїй науковій роботі. За умови, що є правильне оформлення і береться матеріал інших авторів по темі. Щоб уникнути звинувачення в плагіаті, вказуються точні бібліографічні описи.

 

Самоцитування – посилання на власні раніше опубліковані роботи в поточній країні. Цей інструмент дозволяє багаторазово і повторно застосовувати власні теоретичні напрацювання, доповнювати, покращувати і оптимізувати поточні дослідження.

 

Фактично, різниця між цими двома поняттями в авторі джерела – власні або запозичені публікації. Схожих рис набагато більше. І головна – функції. Вони зводяться до поліпшення якості роботи, підвищенню активності публікацій, різноманітності та всебічності дослідження.

Вчені, які навмисне повторно використовують власні опубліковані статті і їх частини в поточних дослідженнях, звинувачуються в самоплагіаті. Такий критерій є порушенням наукової етики. Це виключає унікальність дослідження.

Чи є проблемою самоцитування?

 

У сучасних реаліях – так. Дослідження, перенасичені посиланнями авторів на власні матеріали, суперечать загальним принципам і етичним нормам наукової діяльності. Так нівелюються досягнення інших вчених, підвищується власна цитованість, і ставляться під загрозу досягнення досліджень.

 

Самоцитування піддається критиці, тому що:

  • часто використовується як просування матеріальних інтересів;
  • спричиняє загрозу розвитку науки в цілому;
  • порушує принцип об’єктивності і всебічності дослідження;
  • шкодить справедливому розкладу сил і рейтингів представників науки.

 

Якщо на секунду уявити, що кожен вчений в своїх роботах буде посилатися тільки на власні публікації та статті, зміст взаємної комунікації дослідників втрачається. Для чого тоді готувати дослідження? Стаття для статті? Погодьтеся, науки в такій схемі немає.

Саме тому самоцитування в усьому світі розцінюється як проблема і порушення академічної етики. Штучне підвищення індексу цитованості покращує особисті показники вченого, і навіть журналу. Але не працює для цілей науки в цілому.

 

У цьому контексті важливо сказати про доречність і міру. Без самоцитування не можна і не потрібно. Головне – помірність. Оптимальний варіант, коли в дослідженні є цитати і посилання на сторонні ресурси, і на власні роботи, і, звичайно ж, наукову новизну, новаторство, суб’єктивні позиції.

 

Причини самоцитування

 

Самоцитування – зручний і поширений інструмент оформлення досліджень і повноцінного розкриття теми. Найчастіше мотивуванням виступає симбіоз матеріальної та особистісної складової.

 

Не секрет, що самоцитування покращує затребуваність і популярність раніше опублікованих авторських робіт. Це автоматично створює автору кращі перспективи. Можна відсторонено провести аналогію з принципом – сам себе не похвалиш, ніхто тебе не похвалить. А самоцитування – це частково вихваляння.

 

У числі причин використання такого інструменту – дефіцит джерел інформації по темі. Причому не в силу неуважності або поверхового ставлення, а в силу мало вивченості питання представниками наукового співтовариства.

 

Ще одна поширена причина – підготовка ряду статей і публікацій на схожі, взаємно розвиваючі та доповнюючі один одного теми. Тобто мова йде про певний ланцюжок, який показує еволюцію розкриття теми і занурення в неї. Тоді самоцитування виправдано.

 

У науковому співтоваристві прийнято вважати, що за допомогою посилань на власні роботи автор приховує прогалини в знаннях, халатне ставлення до досліджуваного питання, власне небажання або невміння шукати матеріал, опрацьовувати тему. Іншими словами – йде по шляху найменшого опору.

Самоцитування погіршує якість бібліографічних списків, особливо в контексті іншомовних рецензованих авторитетних видань. Ряд алгоритмів не враховує такі посилання при підрахунку індексів і складанні рейтингів.

Чи є самоцитування в дисертаціях?

 

Дисертаційні дослідження по глибині і значущості опрацювання матеріалу мало з чим можна порівняти. Їх підготовці передує хвора робота, в тому числі публікації та апробація результатів.

 

Раніше підготовлені наукові статті цілком можуть стати джерелом самоцитування. Це зручно і обґрунтовано. Чому здобувачі вдаються до такого методу?

  1. Показати, що вони «в темі» і не випадково вибрали перший-ліпший напрямок;
  2. Продемонструвати глибину і всебічність дослідження питання;
  3. Довести серйозність намірів;
  4. Привернути увагу до вибраної проблеми і власної авторської позиції.

 

Здобувачі, які не мають наукових ступенів, звань і регалій, дійсно потребують просування власного матеріалу і підвищення цитованості. У цьому контексті самоцитування в дисертації стає доречним і виправданим, якщо в міру.

З огляду на, що дисертації часто пишуться здобувачами, будучи в аспірантурі або докторантурі, є можливість об’єктивного погляду з боку – у колег, наукового керівника. Цим шансом варто скористатися, щоб переконатися у відсутності перебору.

Чи буває самоцитування виправданим?

 

Так, і дуже часто. Незважаючи на загальну хвилю критики, саме по собі самоцитування – позитивне явище, якщо їм не зловживати. Наприклад, обрана тема ніким раніше не досліджувалась, чи відчувається гострий дефіцит джерел. Таке буває, особливо з огляду на, як швидко відбуваються зміни наукової дійсності.

 

Якщо самоцитування зробило матеріал краще, і навіть серед безлічі джерел саме авторська робота об’єктивно є більш придатною, вибір на її користь виправданий. При цьому, коли постає вибір між рівнозначними джерелами – своїм та іншого учасника, краще другий варіант.

Самоцитування потрібно, якщо автором порівнюються новітні, актуальні здобутки і раніше отримані результати й напрацювання, а в ході такого порівняння простежується динаміка і еволюція.

 

Можна говорити про виправданість, якщо автор планує цілий цикл публікацій для різних джерел або посилається на власні роботи, опубліковані на іноземній мові в авторитетних міжнародних виданнях.

 

Головний індикатор для самого себе – поставити запитання: було б це посилання в дисертації, якщо б матеріал належав іншому автору? Щоб не мучитися сумнівами, звертайтеся в компанію «SOER-Publishing». Підготовлені нашими авторами наукові роботи не залишають питань про якість.

Замовте публікацію наукової статті прямо зараз

Залиште відгук

Ваш e-mail не буде опублікований

3 + thirteen =